Как “Ведомости” несколько российских интернет и медиа компаний торговались за права на показ матчей Национальной хоккейной лиги. Ставки “Матч ТВ”, Eurosport, Okko (проект группы Рамблер), Telesport Group перебил Яндекс. По сведениям источников “Ведомостей” интернет-компания предложила лиге около $2 млн за каждый из трёх сезонов 2019/2020, 2020/2021, 2021/2022 игр. По оценке собеседников издания — это в несколько раз больше, чем ранее за права на эти же показы в России платил телевизионный Eurosport.
Гендиректор Telesport Group Петр Макаренко считает, что поисковик пообещал выплатить “завышенную в несколько раз” стоимость на права. Яндекс, Okko, “Матч ТВ” и “Медиа альянс” (CП “Национальной медиа группы” и Discovery Communications, показывают российские версии каналов Eurosport) — комментариев не предоставили.
В августе Rambler аккумулировать платежеспособную аудиторию внутри спортивного проекта Okko.tv, ранее этот интернет-кинотеатр эксклюзивные права на показ матчей Английской футбольной премьер-лиги (АПЛ). В тендере интернет-компания победила телевизионщиков из “Матч ТВ”. По неофициальным сведениям структуры Рамблера заплатят за права на показ футбола больше 6,5 миллиона евро в год. 8 августа управляющий директор Rambler&Co Максим Тадевосян пообещал использовать для приобретения прав на другие привлекательные медиапродукты финансовые ресурсы “Сбербанка” — нового партнёра, которому около половины структур Рамблера.
Структуры Рамблера и Яндекса не первый раз пытаются конкурировать на поле видео. Так в июле структуры Rambler съёмки сериала “Бендер” студии Александра Цекало. В феврале несколько сериалов у того же Цекало (и Рубена Дишдишяна) “Яндекс”. Рамблер/Okko предлагают смотреть видео исключительно на платной основе. У “Яндекса” параллельно работает бесплатный Яндекс.Эфир, с похожими на телевизионное вещание и Кинопоиск, где некоторые материалы доступны исключительно по подписке. В Rambler Group Александра Мамута одну из руководящих должностей, связанных с медиа, занимает известный по телеканалу “Россия” комментатор Владимир Стогниенко. В мае в Яндексе появилась должность главного продюсера коммерческого департамента. Её экс продюсер телеканала “Пятница!” Николай Головин.
Virgin Galactic показала внутрішній дизайн свого космодрому Gateway to Space в Spaceport America в Нью-Мексико. Були продемонстровані два поверхи будівлі, в основному орієнтовані на виконання комерційних космічних польотів.
Проект створив директор по дизайну Virgin Galactic Джеремі Браун разом з лондонською студією Viewport Studio.
Вже понад півстоліття однією з відмінних рис бренду є використання надихаючого і сміливого дизайну. Virgin Galactic прагне зберегти вірність цієї традиції, вибравши елегантну, орієнтовану на досвід концепцію космодрому.
Перший поверх Gaia створений як точка для розміщення, відправлення та зустрічі космічних туристів. Ця зона також призначена для спілкування: туристи зможуть снідати та спілкуватися з пілотами й співробітниками центру управління польотами. Колірна палітра і використання натуральних матеріалів спрямовані на створення приголомшливого дизайну, що робить акцент на неповторність ландшафтів планети Земля.
На виході з космодрому розміщена інтерактивна цифрова доріжка, що підвищує враження від вильоту майбутніх астронавтів, які вирушають з космодрому в VSS Unity в день польоту.
Другий поверх був названий Cirrus і виконаний у світлих тонах, що асоціативно представляє світло, повітря і політ. Цей поверх призначений для центру управління польотами та роботи інших співробітників Virgin Galactic.
Космічний флот Virgin Galactic буде розміщений в ангарі Gateway to Space, в якому вже знаходиться VMS Eve. Це величезний простір в середині будівлі, який вміщатиме два літака-носія, кожен з розмахом крила майже 43 метр, і п’ять транспортних засобів SpaceShipTwo.
У лютому 2019 року Virgin Galactic провела перший суборбітальний політ з пасажиром на борту: літак-носій підняв в повітря корабель SpaceShipTwo, який потім досяг висоти 89,9 км. Перший комерційний політ компанія розраховує провести до середини 2020 року, вартість польоту – $ 250 тисяч з людини.
My.Games, входящие в Mail.ru Group объявили о запуске игровой платформы My.Games Store. Холдинг предлагает издателям глобальную дистрибуцию игр в обмен на 30% от выручки. Платформа уже запущена, но находится в состоянии закрытой бета-версии, официальный старт в IV квартале 2019 года.
My.Games Store поддерживает дистрибуцию бесплатных игр и платных “премиальных” проектов. Часть каталога игрокам предложат сами My.Games, кто станет внешними партнёрами холдинга пока неизвестно. MRG пообещали, что внутри платформы появится биржа для безопасной торговли внутриигровыми предметами за реальные деньги и система “донатов” — поощрений для стримеров.
По собственной статистике MRG на русскоязычной платформе Games.Mail.ru насчитывается 13 млн игроков. Mail.ru свой американский “стартап” My.com в 2013 году. Игры уже тогда были одним из подразделов проекта.
Новый бренд My.Games появился в мае 2019, после объединения игровых активов Mail.ru Group и My.com. CEO My.Games — Владимир Магурян, руководит My.Games Store — CEO My.Games Родион Котельников.
За останні кілька років в Китаї стало популярно «розумна» освіта, і тепер технологічні стартапи планують вихід на західний ринок.
У тринадцятирічного учня Чжоу китайської школи давно були проблеми з математикою, що загрожувало його планам вступити до університету. Поки компанія Squirrel не запропонувала йому незвичного репетитора – не людину, а штучний інтелект. До кінця півріччя результати його тестів підвищилися з 50 до 62,5%. Через 2 роки він набрав вже 85% на випускному екзамені середньої школи.
Експерти по всьому світові прийшли до висновку, що штучний інтелект зіграє ключову роль в освітній сфері цього століття – але як? Китай вирішив діяти рішуче. Уряд зробив ставку на освіту та навчання за допомогою штучного інтелекту, в результаті чого, в країні з’явилося багато компаній, що пропонують «освіту майбутнього».
Наразі їх послугами користуються десятки мільйонів дітей: займаються додатково зі Squirrel або на цифрових навчальних платформах, таких як ; навіть у самих працюють системи штучного інтелекту.
Не тільки Китай зацікавлений у такому виді освітнього процесу. У Кремнієвій долині такі організації, як «Ініціатива Чан-Цукерберга» та Фонд Білла та Мелінди Гейтс, про те, що штучний інтелект у якості освітнього інструменту вартий вкладання інвестицій.
Віцепрезидент Apple Education Джон Кауч написав , де він захоплюється ідеєю Squirrel. А сама китайська компанія нещодавно відкрила дослідницьку разом з Університетом Карнегі-Мелона (Carnegie Mellon University).
Щоправда, експерти занепокоєні напрямком, в якому рухається освітня сфера штучного інтелекту. В кращому випадку він може стати основою для викладачів у розвитку інтересів та сильних сторін учнів. У гіршому випадку, штучний інтелект ще більше затвердить глобальну тенденцію стандартизованого навчання та тестування і виростить покоління, яке погано підготовлене до швидкої адаптації у нових умовах праці. Компанія Squirrel, одна з найбільших корпорацій, що використовує штучний інтелект для навчання, лише підкреслює ці проблеми.
Чжоу займається математикою за допомогою штучного інтелекту освітньої програми Squirrel
Навчальний центр, котрий відвідує Чжоу, розміщений на другому поверсі. Стіни приміщення прикрашені нагородами компанії, а також фотографіями менеджерів Squirrel та заслужених КНР, котрі допомагають з розробкою навчального плану.
Уся робота виконується учнями на ноутбуках, та в кожному класі присутній вчитель. Він мовчки слідкує за прогресом дітей на своєму лептопі та допомагає, коли бачить, що у того чи іншого учня існують проблеми, котрі не може вирішити штучний інтелект.
Вчитель допомагає дітям на курсах Squirrel
Розвиток використання штучного інтелекту в освіті можна пояснити трьома факторами:
Податкові та інші бонуси для освітніх стартапів на основі штучного інтелекту, котрі залучають венчурних інвесторів. Згідно з дослідженням, Китай знаходиться на першому місці по об’єму інвестицій в освіті з залученням штучного інтелекту, сума котрих у минулому році перевищила $1 млрд.
У Китаї існує велика академічна конкуренція. 10 млн людей щорічно складають вступні екзамени у ВУЗи, результати яких визначають майбутнє абітурієнтів.
Китайські підприємці мають при собі великі обсяги даних, котрі дозволяють їм покращувати та навчати алгоритми розроблених програм. Допомагає і кількість населення, яке спокійніше стосовно конфіденційних даних, ніж в західних країнах, а також віра у потенціал розвитку технологій, підкріплений розвитком країни за останні десятиліття.
Squirrel приділяє увагу допомозі у підготовці до вступних екзаменів, а тому легко знаходить свою цільову аудиторію. Компанія підтверджує потенціал своїх технічних можливостей, випускаючи наукові публікації, працюючи з іноземними компаніями та отримуючи численні нагороди.
Така маркетингова стратегія дала свої результати. За п’ять років з моменту заснування компанії у 200 містах відкрилося понад 2000 навчальних центрів, які навчають більше мільйона учнів. Для порівняння – у муніципальних школах Нью-Йорку навчається стільки ж людей. На сьогодні в компанію було вкладено понад $180 млн, а наприкінці 2018 року вона стала «єдинорогом» — її капіталізація склала понад $1 млрд.
Головний офіс компанії Squirrel у Шанхаї
Інноваційність підходу компанії Squirrel до навчання полягає у кількості проміжних кроків. Тобто, команда, що складається з інженерів та викладачів розбиває кожен предмет на мінімального розміру підрозділи, котрі називаються «поділками знання».
До прикладу, математичний курс середньої школи ділиться більше, ніж на 10 тис. таких підрозділів: раціональні числа, властивості трикутника, теорема Піфагора і таке інше. У підручниках той же предмет ділиться в середньому на 3000 розділів. Адаптивна платформа навчання ALEKS, яка стала натхненням для Squirrel, ділить його на тисячу.
Встановивши поділи, програма підбирає навчальні відеолекції, конспекти, приклади та завдання. Порядок навчання встановлюються на спеціальному «графіку знань», котрий вибудовується на основі досвіду заслужених викладачів.
Інженери Squirrel працюють над навчальною програмою
Учні розпочинають курс з невеличкого діагностичного тесту, що визначає їх рівень знань. Після десяти питань система має уявлення про аспекти, що вимагають роботи та будує навчальний план.
По мірі навчання система підлаштовується під швидкість учня та може автоматично змінювати навчальний план. Чим більше учнів займаються, тим швидше алгоритм системи виявляє причинно-наслідкові зв’язки між різними сферами знань та враховує їх при плануванні тієї чи іншої програми.
У жовтні 2017 року Squirrel провела невеличке дослідження. Протягом чотирьох днів 78 дітей навчалися за допомогою штучного інтелекту, а паралельно з цим, звичайний вчитель пояснював той же матеріал 12 учням. Фінальний тест з математики показав, що у дітей, навчених комп’ютером, результати були кращими.
Засновник Squirrel Лі не планує зупинятися на додатковому навчанні. Його ціль – зробити штучний інтелект основним вчителем у звичайних школах. Наразі ведуться перемовини про введення системи Squirrel у декількох китайських школах.
Діти дуже задоволені системою, але на питання «Що б ви змінили у системі Squirrel?», дівчина на ім’я Фу Вейі відповіла, що їй бракує взаємодії з живими вчителями.
Кожен експерт в освітній сфері говорить про існування одної проблеми: аби зрозуміти, як штучний інтелект може покращити освітній процес та навчання, необхідно спочатку зрозуміти, як саме робот може змінити систему освіти.
По мірі того, як машини все краще виконують повсякденні завдання, людям необхідно приділяти більше уваги унікальним людським навичкам: креативності, співробітництву, комунікативності та здатності приймати складні рішення.
Тому, в системі освіти 21 століття на перший план мають вийти здатність та інтереси кожної окремої людини, а не просто передача однакових знань, які вже не є актуальними в наш час.
Теоретично штучний інтелект повинен допомогти спростити цей процес. Він зможе взяти на себе повсякденні завдання освіти та дозволити вчителям приділити більше уваги кожному учню. Наприклад, штучний інтелект може навчати один предмет, а вчитель – інший. Або вчителі за допомогою штучного інтелекту зможуть краще слідкувати за прогресом учнів та давати їм більше контролю над своїм навчанням.
Кінцевим результатом у будь-якому випадку повинно стати індивідуально-орієнтоване навчання.
Стіна головного офісу Squirrel з фотографіями учнів, яких «врятувала» система.
Методи Squirrel відмінно справляються з традиційною освітою, але вони все ж марні в якості підготовки дітей до майбутнього життя, схильного до постійних змін.
«Існує різниця між адаптивним та індивідуальним навчанням. Squirrel — це адаптивне навчання, завдання якого – зрозуміти, що саме знають та не знають учні. Але програма штучного інтелекту гадки не має, що саме учні прагнуть вчити та як саме вони краще засвоюють матеріал. Індивідуальне навчання бере до уваги інтереси та потреби кожного учня, знаходить мотивацію, час та допомагає рухатися вперед» — Кріс Діді (Kris Didi), професор програми технологій, інновацій та освіти Гарвардського університету.
Професор Університету дизайну та мистецтв Онтаріо Ютта Тревіранус деякий час тому стала першою застосовувати індивідуальний підхід у навчанні для покращення інклюзивності у сфері освіти. Вона стверджує, що існує три фактори, які необхідно враховувати при індивідуальному навчанні: темп, напрямок та шлях навчання.
Якщо темп навчання індивідуальний, студенти, що мають різні здібності, можуть витратити різну кількість часу на вивчення однакового матеріалу.
Якщо шлях навчання індивідуальний, то у кожного студенту буде своя мотивація для досягнення однієї і тієї ж цілі. Йти до неї вони будуть теж по-різному, використовуючи матеріали в різних форматах (відео, книги, тощо).
Якщо напрямки індивідуальні, то студент одразу ж може вирішити, чи варто йому орієнтуватися на певний університет чи ні.
«Учням необхідно розуміти їх власне навчання. Вони повинні самі визначати, що вони хочуть вивчати, і вони повинні навчитися тому, як вчитися. Штучний інтелект Squirrel не розв’язує ці проблеми, скоріше навпаки — призводить всіх дітей до єдиного спільного знаменника.» — Ютта Тревіранус
Це не означає, що адаптивним системам навчання нема місця у школах майбутнього. Девід Доктермен, колега Діда, вважає, що здатність структуровано подавати інформацію – це їх сильна сторона. Але не можна віддавати їм панівну роль у сфері освіти.
Дерек Лі, засновник Squirrel
Філософія стосовно освіти склалася у Лі, засновника компанії, під впливом його власного навчання. Ще в дитинстві, він не відрізнявся високим емоційним інтелектом та не знав, що робити з цим. Коли він виріс, то поділив ідею емоційного інтелекту на 27 розділів та став ретельно навчатися кожної навички.
Він навчився бути більш спостережливим та підтримувати розмову. «Я склав список зі ста тем, аби я мав матеріал для бесід» — зізнається він. Лі навіть привчив себе посміхатися, під час того, як він слухає критику. Такий підхід дав йому бажаний результат, а бонусом – незаперечну віру в те, що таким способом можна навчитися практично всьому.
«Коли освіта за допомогою штучного інтелекту стане лідером, роль вчителя буде нагадувати пілотування літака. Алгоритм виконує політ, а людина слідкує за показниками.» — каже Дерек Лі, засновник Squirrel
Лі вважає, що це єдиний спосіб підвищити загальний рівень розвитку цивілізації. Він застосовує своє бачення і до своїх дітей. Squirrel навчає його восьмирічних хлопчиків-близнят. Та Лі з гордістю говорить про те, що вони вже вивчають фізику рівня восьмого класу – це доказ того, що система працює.
Squirrel вже демонструє свою технологію на Заході, з’являючись на різноманітного роду міжнародних конференціях та співпрацюючи з інститутами, пов’язаних з Массачусетским технологічним інститутом та Гарвардським університетом.
В команді працюють декілька американців, наприклад, Том Мітчел (Tom Mitchell), завідувач кафедри комп’ютерної науки університету Карнегі – Меллон та Ден Байндмен, колишній співробітник компанії ALEKS.
Але професор Університету мистецтв та дизайну Онтаріо Ютта Тревіранус занепокоєна тим, що філософія Squirrel лише один з наслідків погоні Китаю за академічними показниками та упору країни на тестування і стандартизовані іспити.
«Трагедія китайського експерименту в тому, що вони ведуть країну до устрою освіти, від якого йде прогресивна педагогіка.» — каже Ютта Тревіранус
Тем не менш, вважає Тревіранус, у Китаї існує ідеальний простір для освітніх реформ, що орієнтовані на полегшення роботи викладача та уваги до учнів. Країна не зупинилася на традиційних моделях освіти та відкрита до нових ідей. Можливо, їм варто спробувати застосувати штучний інтелект по-іншому. Але як?
Відповідь на це питання, можливо, лежить в декількох кілометрах на захід від головного офісу Squirrel. Саме там Пан Пенкай, експерт зі сфери шкільної освіти, ставить інший експеримент.
Школа Alo7
Пан 20 років думав про застосування штучного інтелекту у сфері освіти. 15 років тому він отримав докторський ступінь медіа лабораторії Массачусетского технологічного інституту та заснував свій перший технологічний стартап з метою викладання англійської мови.
Наразі Пан керує Alo7, школою англійської мови для дітей молодшого та середнього шкільного віку. На відміну від китайських стартапів, місія Alo7 — менше тестів та більше креативності, розвитку лідерських якостей та інших м’яких навичок.
В компанії представлені сервіси як для онлайн-навчання, так і для шкільних уроків, наприклад, цифрова навчальна платформа разом із надрукованими підручниками.
Для занять також передбачена програма, що під’єднує трьох учнів, та вчителя для спільних занять. Наразі компанія обслуговує 15 млн учнів та вчителів та працює разом із 1500 організацій по всій країні.
Пан Пекай, засновник та генеральний директор Alo7
На відміну від Squirrel, онлайн-платформа Alo7 працює як додатковий інструмент викладача. Вивчити слова можна через додаток, вимова тренується за допомогою алгоритмів визначення мови. Але все, що потребує більш творчого підходу, наприклад, письмо, вивчається в класах, де панівну роль грає викладач.
Головна ціль Пана – викорінити стандартне тестування. Він вважає, що штучний інтелект здатен створити гнучкі умови для навчання, що підійшли б усім учням: від капризних та творчих до педантичних аналітиків. Він вважає, що освіта не має бути змаганням.
У минулому році Alo7 став більше експериментувати. У відеоуроки було додано аналіз голосу та виразу обличчя, аби скласти звіт по кожному заняттю.
Алгоритми вимірюють, скільки учні говорять англійською на уроці, точність вимови, загальні показники активності та залучення, наприклад, скільки раз за заняття вони відкривали рот, аби виговорити щось чи засміятися. У декількох звичайних шкільних кабінетах компанія вже встановила камери, що збирає ці дані.
Учні на уроці англійського в «розумному» кабінеті Alo7
Професор програми технологій, інновацій та освіти Гарвардського університету Кріс Діді вважає, що дані, які збираються в такому кабінеті, можуть бути корисними, але вони також можуть неправильно розшифрувати емоційний стан дітей, та потім використовуватись не на користь й призвести до надмірного слідкування за дітьми.
Пан згоден з застереженнями та запевняє, що саме через цю причину вони надають дані лише для того, аби допомагати вчителям. Наукових обґрунтувань для використання камер вони поки що не мають.
Пан говорить, що не має планів виходу на міжнародний ринок. Перед ним і так стоїть велике завдання – просунути освітню філософію, яка не є популярною в Китаї. Але він помітив, що суспільство вже почало обговорювати нові ідеї орієнтації на творчу та гуманітарну сторони сфери освіти.
У лютому 2018 року міністерство освіти КНР провело декілька реформ, серед яких ускладнення процесу отримання освітньої ліцензії компаніями, аби зменшити завелику кількість .
Влада КНР визначила , що закликають звернути більше уваги на фізичне, моральне та культурне навчання й менше уваги приділяти екзаменам. До скасування єдиних вступних екзаменів ще звісно далеко, але Пан з оптимізмом дивиться в майбутнє.
Засновник Alo7 прагне змінити майбутнє китайської освіти за допомогою новітніх технологій. Масштабний експеримент навчання за допомогою машин та напрямок, яке він прийме, може змінити відношення до системи освіти по всьому світові.
На этот раз статья не будет поднимать «сурьезные» вопросы.
Это будет рассказ о том, как не зная программирования, но будучи достаточно смекалистым и внимательным, можно найти серьезную уязвимость, которая, к примеру, позволит вам списать все деньги со счета, имея лишь логин и пароль к нему (читай, обойти двухфакторную аутентификацию или же подтверждение по смс).
В данный момент Qiwi уже благополучно ее залатали, так что я буду стараться подкреплять объяснения современными скриншотами, иногда поясняя, как это выглядело 2.5 года назад.
В конце десятых годов произошло множество негативных событий на рынке банковских услуг стран СНГ, заставляющих задуматься о необходимости иметь запасной счет в иностранном банке. Тем более, что законодательство большинства стран позволяет это делать без специальных разрешений.
Открыть счет в иностранном банке частному лицу или компании, в наше время, непросто, но — возможно. Тем более, что кроме валютных накоплений, счет в зарубежном банке позволяет начать собственную иностранную кредитную историю. Это будет хорошим началом для вашего международного бизнеса, получения диплома зарубежного ВУЗа или второго гражданства, на случай возникновения тех или иных проблем на родине.
Почему же сегодня не так просто открыть счет в иностранном банке жителю одной из стран СНГ?
В продолжение возникшей в обществе и СМИ дискуссии о персональных данных о гражданах, хотелось бы сказать следующее
В первую очередь этот разговор обычно начинают с безопасности данных. Не будет ли центральная база наиболее уязвима, что с риском утечек и т.п. Давайте начнём с этого, хотя это точно не главное:
1. Вопросы безопасности данных
Есть мнение, что централизованная база всех данных о всех гражданах повышает опасность утечки этих данных. Это отчасти верно: если хакер или инсайдер пробьёт защиту системы, то к его услугам будет самый полный (и самый актуальный, это важно!) набор данных для кражи. То есть на условной Горбушке наконец-то появится диск с самыми полными данными обо всех. Удобно, да?
Однако, есть и противоположное соображение: когда есть зоопарк различных частичных баз данных о гражданах в разных ведомствах, некоторые из них гарантированно будут сделаны «на коленке» и плохо защищены – в силу халатности, низкой квалификации безопасников или общей криворукости сисадминов в конкретном месте. Правда, и украсть оттуда можно будет только частичные, неполные данные (только об автомобилях, только об СМСках, только о распознанных лицах или только об адресах, например).
Про централизованную высокоответственную базу данных можно хотя бы надеяться, что там будет приложено достаточно квалификации и денег для организации хорошей защиты.
В общем, при централизации баз персональных данных есть оба процесса – повышения риска и стоимости утечки и улучшения защиты данных, так что итоговый, суммарный уровень защищённости данных будет зависеть от конкретной реализации и компетенции разработчиков этой центральной базы данных.
На самом деле, не вопросы безопасности являются главными в этом вопросе, не их нужно обсуждать. Давайте поговорим о целях создания такой базы данных.
2. Каковы цели? Похоже, это просто желание цифровой власти
А зачем вообще нужна центральная база персональных данных на всех граждан? Никаких содержательных ответов ни в обоснованиях законопроектов, ни в прессе услышать не удаётся.
Частные разговоры с людьми, причастными к законопроекту, тоже не помогают. Содержательных, убедительных аргументов нет. Только общие поверхностные соображения, что это удобно, новые технологии, все данные в одном месте и т.п.
Я подозреваю, что не только аргументация, но и внутренняя мотивация тех, кто продвигает этот законопроект, в реальности очень примитивна: «ну ведь круто же будет иметь всё про гражданина в одном месте!» – и всё.
Нет, это не круто, и я ниже объясню, почему.
Иметь всё в одном месте – удобно, чтобы «всё можно было вычислить», вот что говорят сторонники законопроекта. А зачем это «вычислить»? Что мы хотим «вычислить» про гражданина?
Похоже, тут имеется желание повысить власть над гражданином, знать про него всё – а значит, более эффективно управлять им. То есть это чистое желание власти – за счёт «новых технологий», «бигдаты», «ИИ» – и прочей медийной чепухи.
Ах да, ещё повышение безопасности. Единая база данных якобы поможет раскрываемости преступлений! Рассуждения о безопасности, поимке налоговых уклонистов, воров и террористов – нерелевантны. Их и так ловят – налоговыми базами, проверками, камерами на улицах и т.п. База данных на 99,9% будет содержать сведения о законопослушных гражданах, а не о преступниках. И управлять «через данные» будут пытаться ими, а не преступниками.
3. Кто будет управлять данными?
Люди, которые продвигают такие законопроекты, наверняка думают, что управлять технологиями, данными и людьми будут они.
Они – начальники, министры, депутаты, сенаторы – видимо, представляют себе это так, что у них будут такие программисты формата “подай-принеси”, которые будут всё для них делать по этой базе.
А это не совсем так. Программисты-то у них будут, но вот что они будут делать – вопрос особый. У наших начальников, как правило, гуманитарное образование – юридическое, журналистское, историческое.
Никакими «технологиями» они самостоятельно управлять не способны. В реальности средний начальник даже не очень понимает, что там «внутри» , что делают программисты, что такое «технологии».
Он становится заложником у технических менеджеров и программистов. Когда он спрашивает у них – «а вы можете сделать то-то или нет?», он заранее не знает ответа – и готов к любому ответу: «да, можем» или «нет, не можем», или «в принципе можем, но на это нужно ещё железа, денег и времени».
По сути, управлять цифровыми данными граждан начинают средние менеджеры, сисадмины и программисты.
4. Новый класс цифровых управленцев
Таким образом, у нас появится (уже появляется) новый класс людей, имеющих доступ к данным обо всех гражданах. То есть имеющих новую, особую цифровую власть.
Его никто не назначал, этот класс, никто не уполномочивал, он получает власть «по факту». По факту найма, допуска, получения доступа к данным других людей. Это обычные люди, которые в среднем не семи пядей во лбу и не святые. Это простые клерки и простые программисты, системные администраторы. У них в руках сосредотачивается огромная – и при этом тайная – власть над данными граждан, то есть над гражданами. А каких-то серьёзных этических или законных ограничений у них практически нет.
Можно, конечно посадить их на первую форму секретности или сразу превентивно арестовать, но в реальности ничего такого никто не делает.
Давайте разберём очень условный пример про «подай-принеси» от ИТ службы. Представим себе, чисто условно, что вы губернатор или мэр. И у вашей ИТ-службы есть доступ к базе данных всех граждан вашего региона или города. И вот вы подходите к программисту за монитором и говорите:
– Вот от меня только что вышел с переговоров такой-то человек. Посмотри, на чём приехал. Так, понятно. Номер запомни в буфере. А куда направляется? Ага. А посмотри у гибддшников траектории по городу, а потом адреса, где был до этого, с кем встречался? А домашний адрес у него какой? Ага, а есть камера над его подъездом? Есть… Полистай ускоренно с утра. Во, это он. Включи распознавание лица.
Посмотри, когда он домой приходит и с кем… А куда это он ездит с работы в 14 часов почти каждый день? Зачем ему всё время в Новопетровское? Кто там у него по этому адресу? Посмотри-ка заодно СМСки в базе от мобильного оператора…
Это вовсе не фантастика: такие базы данных ужеесть кое-где у региональных и центральных властей и ведомств. Они соединяют данные с камер, адресных баз, ГИБДД, мобильных операторов, распознавание лиц, траекторий движения… (материал о такой супербазе сделанной Управделами Президента уже после того, как Игорь передал свою статью в редакцию Roem.ru)
И вот вы, допустим, известный журналист, желающий задать чиновнику острый вопрос или бизнесмен, пытающийся переиграть нечестный тендер – а он в ответ тихонько спрашивает вас, хотите ли вы обнародовать сведения о своей любовнице в Новопетровском, молельне мормонов в Балашихе или ещё что-то, казалось бы, известное только вам…
Пример, конечно, условный. Но есть ли сомнения, что эти данные вычисляемы, и что сотрудник ИТ-службы чиновника не откажется по приказу начальника позадавать запросы в базу данных или сам не поинтересуется чем-нибудь?
У меня лично – нет. Я видел достаточно корпоративных сисадминов и начальников отделов (даже не безопасников!), читавших почту и личные документы сотрудников (из чистого любопытства или в целях запуска корпоративной интриги), чтобы понимать психологию среднего «клерка по цифре».
То есть возникает новый мощный инструмент власти. Который при этом непонятно кто контролирует.
Он и так возникает – даже в тех разрозненных базах данных, что уже есть в ведомствах и регионах.
Нам предлагают его многократно усилить и отдать кому-то в неконтролируемое и тайное использование.
Позволительно спросить: а зачем?
Да, есть тактические соображения – какие-то. Мы их слышали (безопасность, большие данные, всё такое).
Но стратегически это очень плохо. Наличие центральной базы данных обо всех гражданах страны создаёт такую возможность манипуляции людьми, что любые антиутопии Оруэлла, Замятина и так далее покажутся детскими шутками.
И я не вижу никаких серьёзных аргументов, зачем вообще это нужно.
То есть кроме рассуждения, что ведь действительно тогда проще всё вычислить про каждого человека и про людей в сумме, по сути – ничего и нет. А это аргумент как раз о том, что просто очень хочется построить тоталитарный цифровой ад и управлять гражданами страны с помощью данных.
В продолжение возникшей в обществе и СМИ дискуссии о персональных данных о гражданах, хотелось бы сказать следующее
В первую очередь этот разговор обычно начинают с безопасности данных. Не будет ли центральная база наиболее уязвима, что с риском утечек и т.п. Давайте начнём с этого, хотя это точно не главное:
1. Вопросы безопасности данных
Есть мнение, что централизованная база всех данных о всех гражданах повышает опасность утечки этих данных. Это отчасти верно: если хакер или инсайдер пробьёт защиту системы, то к его услугам будет самый полный (и самый актуальный, это важно!) набор данных для кражи. То есть на условной Горбушке наконец-то появится диск с самыми полными данными обо всех. Удобно, да?
Однако, есть и противоположное соображение: когда есть зоопарк различных частичных баз данных о гражданах в разных ведомствах, некоторые из них гарантированно будут сделаны «на коленке» и плохо защищены – в силу халатности, низкой квалификации безопасников или общей криворукости сисадминов в конкретном месте. Правда, и украсть оттуда можно будет только частичные, неполные данные (только об автомобилях, только об СМСках, только о распознанных лицах или только об адресах, например).
Про централизованную высокоответственную базу данных можно хотя бы надеяться, что там будет приложено достаточно квалификации и денег для организации хорошей защиты.
В общем, при централизации баз персональных данных есть оба процесса – повышения риска и стоимости утечки и улучшения защиты данных, так что итоговый, суммарный уровень защищённости данных будет зависеть от конкретной реализации и компетенции разработчиков этой центральной базы данных.
На самом деле, не вопросы безопасности являются главными в этом вопросе, не их нужно обсуждать. Давайте поговорим о целях создания такой базы данных.
2. Каковы цели? Похоже, это просто желание цифровой власти
А зачем вообще нужна центральная база персональных данных на всех граждан? Никаких содержательных ответов ни в обоснованиях законопроектов, ни в прессе услышать не удаётся.
Частные разговоры с людьми, причастными к законопроекту, тоже не помогают. Содержательных, убедительных аргументов нет. Только общие поверхностные соображения, что это удобно, новые технологии, все данные в одном месте и т.п.
Я подозреваю, что не только аргументация, но и внутренняя мотивация тех, кто продвигает этот законопроект, в реальности очень примитивна: «ну ведь круто же будет иметь всё про гражданина в одном месте!» – и всё.
Нет, это не круто, и я ниже объясню, почему.
Иметь всё в одном месте – удобно, чтобы «всё можно было вычислить», вот что говорят сторонники законопроекта. А зачем это «вычислить»? Что мы хотим «вычислить» про гражданина?
Похоже, тут имеется желание повысить власть над гражданином, знать про него всё – а значит, более эффективно управлять им. То есть это чистое желание власти – за счёт «новых технологий», «бигдаты», «ИИ» – и прочей медийной чепухи.
Ах да, ещё повышение безопасности. Единая база данных якобы поможет раскрываемости преступлений! Рассуждения о безопасности, поимке налоговых уклонистов, воров и террористов – нерелевантны. Их и так ловят – налоговыми базами, проверками, камерами на улицах и т.п. База данных на 99,9% будет содержать сведения о законопослушных гражданах, а не о преступниках. И управлять «через данные» будут пытаться ими, а не преступниками.
3. Кто будет управлять данными?
Люди, которые продвигают такие законопроекты, наверняка думают, что управлять технологиями, данными и людьми будут они.
Они – начальники, министры, депутаты, сенаторы – видимо, представляют себе это так, что у них будут такие программисты формата “подай-принеси”, которые будут всё для них делать по этой базе.
А это не совсем так. Программисты-то у них будут, но вот что они будут делать – вопрос особый. У наших начальников, как правило, гуманитарное образование – юридическое, журналистское, историческое.
Никакими «технологиями» они самостоятельно управлять не способны. В реальности средний начальник даже не очень понимает, что там «внутри» , что делают программисты, что такое «технологии».
Он становится заложником у технических менеджеров и программистов. Когда он спрашивает у них – «а вы можете сделать то-то или нет?», он заранее не знает ответа – и готов к любому ответу: «да, можем» или «нет, не можем», или «в принципе можем, но на это нужно ещё железа, денег и времени».
По сути, управлять цифровыми данными граждан начинают средние менеджеры, сисадмины и программисты.
4. Новый класс цифровых управленцев
Таким образом, у нас появится (уже появляется) новый класс людей, имеющих доступ к данным обо всех гражданах. То есть имеющих новую, особую цифровую власть.
Его никто не назначал, этот класс, никто не уполномочивал, он получает власть «по факту». По факту найма, допуска, получения доступа к данным других людей. Это обычные люди, которые в среднем не семи пядей во лбу и не святые. Это простые клерки и простые программисты, системные администраторы. У них в руках сосредотачивается огромная – и при этом тайная – власть над данными граждан, то есть над гражданами. А каких-то серьёзных этических или законных ограничений у них практически нет.
Можно, конечно посадить их на первую форму секретности или сразу превентивно арестовать, но в реальности ничего такого никто не делает.
Давайте разберём очень условный пример про «подай-принеси» от ИТ службы. Представим себе, чисто условно, что вы губернатор или мэр. И у вашей ИТ-службы есть доступ к базе данных всех граждан вашего региона или города. И вот вы подходите к программисту за монитором и говорите:
– Вот от меня только что вышел с переговоров такой-то человек. Посмотри, на чём приехал. Так, понятно. Номер запомни в буфере. А куда направляется? Ага. А посмотри у гибддшников траектории по городу, а потом адреса, где был до этого, с кем встречался? А домашний адрес у него какой? Ага, а есть камера над его подъездом? Есть… Полистай ускоренно с утра. Во, это он. Включи распознавание лица.
Посмотри, когда он домой приходит и с кем… А куда это он ездит с работы в 14 часов почти каждый день? Зачем ему всё время в Новопетровское? Кто там у него по этому адресу? Посмотри-ка заодно СМСки в базе от мобильного оператора…
Это вовсе не фантастика: такие базы данных ужеесть кое-где у региональных и центральных властей и ведомств. Они соединяют данные с камер, адресных баз, ГИБДД, мобильных операторов, распознавание лиц, траекторий движения… (материал о такой супербазе сделанной Управделами Президента уже после того, как Игорь передал свою статью в редакцию Roem.ru)
И вот вы, допустим, известный журналист, желающий задать чиновнику острый вопрос или бизнесмен, пытающийся переиграть нечестный тендер – а он в ответ тихонько спрашивает вас, хотите ли вы обнародовать сведения о своей любовнице в Новопетровском, молельне мормонов в Балашихе или ещё что-то, казалось бы, известное только вам…
Пример, конечно, условный. Но есть ли сомнения, что эти данные вычисляемы, и что сотрудник ИТ-службы чиновника не откажется по приказу начальника позадавать запросы в базу данных или сам не поинтересуется чем-нибудь?
У меня лично – нет. Я видел достаточно корпоративных сисадминов и начальников отделов (даже не безопасников!), читавших почту и личные документы сотрудников (из чистого любопытства или в целях запуска корпоративной интриги), чтобы понимать психологию среднего «клерка по цифре».
То есть возникает новый мощный инструмент власти. Который при этом непонятно кто контролирует.
Он и так возникает – даже в тех разрозненных базах данных, что уже есть в ведомствах и регионах.
Нам предлагают его многократно усилить и отдать кому-то в неконтролируемое и тайное использование.
Позволительно спросить: а зачем?
Да, есть тактические соображения – какие-то. Мы их слышали (безопасность, большие данные, всё такое).
Но стратегически это очень плохо. Наличие центральной базы данных обо всех гражданах страны создаёт такую возможность манипуляции людьми, что любые антиутопии Оруэлла, Замятина и так далее покажутся детскими шутками.
И я не вижу никаких серьёзных аргументов, зачем вообще это нужно.
То есть кроме рассуждения, что ведь действительно тогда проще всё вычислить про каждого человека и про людей в сумме, по сути – ничего и нет. А это аргумент как раз о том, что просто очень хочется построить тоталитарный цифровой ад и управлять гражданами страны с помощью данных.
Майже кожного тижня ЗМІ повідомляють про черговий витік персональних даних. Наприклад, цього літа в мережу витекла інформація про клієнтів Capital One. А за скандалами, пов’язаними з черговою витоком даних користувачів Facebook, весь світ уже спостерігає, як за розвитком сюжету серіалу.
Багатьох користувачів серйозно хвилює безпека власних даних. Про те, як їх зберегти, розповімо нижче.
Порада № 1. Не завантажуйте в мережу скани документів
Сьогодні рідкісний сайт може похвалитися безпекою персональних даних, навіть з сайтів державних структур і компаній іноді витікає інформація про користувачів. Тому варто повідомляти мінімум інформації про себе стороннім сайтам і постаратися не завантажувати скани документів, наприклад, прав або паспорта.
Через «дірки» в системі безпеки фотографії можуть проіндексувати пошуковики. Далі нейромережі в пошуку по картинках зроблять свою справу і знайти зображення конкретного паспорта за відповідним запитом зможе будь-хто.
Для редагування зображень того ж паспорта, наприклад, краще використовувати офлайн-програми, встановлені на телефон або комп’ютер, а не онлайн-редактори зображень. Залежно від того, як сервіс реалізований технічно, ці дані також можуть потрапити в загальний доступ.
Порада №2. Пам’ятайте про рекламу
Кожен раз, коли ви вводите дані в будь-який сервіс (як з комп’ютера, так і з телефону), пам’ятайте, що ви передаєте ці дані не тільки сервісу, але і всім його рекламодавцям.
Вказали домашню адресу в Google Картах? Вітаємо – Google знає, де ви живете, і може точніше показувати вам рекламу. Так, дані у них знеособлені, але все ж. Заповнили онлайн-заявку на отримання страховки на авто? Вітаємо, сервіс знає вашу стать, вік і марку машини. Якщо хочете приховати цю інформацію, йдіть у відділення страхової компанії. Вказали дату народження, щоб інтернет-магазин дав знижку в цей день? Відмінно — повідомили магазину ще трохи інформації про себе. Вказали адресу доставлення при оформленні замовлення? Круто, інтернет-магазин може потім зіставити, що знаходиться за цією адресою. Якщо офісна будівля — швидше за все, це ваша робота, якщо житловий будинок — швидше за все, це ваша домашня адреса. І записати це собі в CRM.
Навіть якщо ви почали вводити дані, але не відправили форму, вебмайстер в теорії може відстежити ваше взаємодію з нею і відправляти все, що ви вводите, собі на сервер. Не факт, що це відбувається, але проте це можливо.
Основна проблема тут в тому, що все це робить наше життя зручніше. Оформлення заявки на іпотеку онлайн заощаджує час, вказання домашньої адреси в навігаторі дозволяє зручніше будувати маршрут, просто сказавши Siri «поїхали додому». Складно від цього відмовитися.
Порада №3. Не заводьте акаунти ні на яких сервісах
Якщо ви хочете залишати про себе мінімальне число даних в інтернеті, доведеться:
видалитися з усіх соцмереж (або вказувати там свідомо неправдиві дані);
не заводити акаунти та не авторизуватися ні на яких сервісах, бо будь-який факт входу в обліковий запис дозволяє краще агрегувати дані та пов’язувати їх з минулими візитами,
складати більш цільну картину про користувача;
користуватися не зручними браузерами, які збирають про вас дані, а TOR;
користуватися тільки повністю анонімними пошуковими системами, які не збирають дані користувачів, наприклад, DuckDuckGo;
не використовувати сервіси так чи інакше пов’язані з компаніями, які щось продають (в тому числі рекламу). Наприклад, відмовитися від WhatsApp – він належить Facebook. Адміністрація, звичайно, обіцяє, що там все анонімно, але скандали з витоку персональних даних з Facebook були. Те ж саме стосується пошти. Gmail – це сервіс найбільшої рекламної площадки, а будь-яка інформація про користувачів робить рекламу більш ефективною. Так що використовуйте захищені поштові сервіси, не пов’язані з рекламою, наприклад, Tutanota.
Порада №4. Вимикайте Wi-Fi на телефоні
Вимикайте Wi-Fi на телефоні, коли не користуєтеся їм. Все більшої популярності набирають Wi-Fi-радари, які збирають інформацію про факт відвідування вами якихось місць, щоб потім, наприклад, показати рекламу.
Ви просто гуляєте по ТЦ, а телефон, якщо на ньому включений Wi-Fi, сканує доступні мережі й заодно передає Wi-Fi-радару інформацію про себе. Необов’язково навіть підключатися до мережі.
Порада №5. Придумайте надійний пароль до хмарного сховища
Окрема тема — хмарні сховища. Це дуже зручно, ваші файли завжди з вами в будь-якій точці світу, де є доступ в мережу, але у такої зручності теж є ціна. Витік даних трапляються й у самих сервісів, та й аккаунт ваш можуть зламати. Був уже не один скандал зі зломами облікових записів зірок і витоками особистих фото.
Так що якщо вже користуєтеся якимось сервісом, придумайте надійний пароль, періодично його міняйте. А також вибирайте хмарне сховище, яке не було замішано в скандалах зі зломами та витоками й ніяк не пов’язане з сервісами, які продають рекламу. Наприклад, Dropbox.
Такі рішення, правда, як правило, будуть найдорожчими. Але пам’ятайте — немає нічого безкоштовного. Якщо ви безкоштовно користуєтеся хмарним сховищем, значить, ви заплатили за це своїми даними та показами собі реклами.
Для того, щоб залишати якнайменше даних про себе, доведеться частково стати параноїком. Це підійде далеко не всім: мало хто готовий замислюватися про кожну свою дію в мережі.
Наша порада: кожному встановити для себе розумний бар’єр. Наприклад, не відправляти в мережу дані своїх документів і не повідомляти якісь дуже особисті саме для вас відомості. За замовчуванням вважайте, що все, що потрапило в мережу, там і залишиться. Тому думайте, перш ніж щось передати.
Втрата ключів від автомобіля викликає занепокоєння, але воно не схоже на ту паніку, яку ми відчуваємо коли ми губимо свій телефон. Сучасний кінорежисер міг би зняти фільм на тему того, як простий хлопець загубив свій iPhone XR та повільно сходить з розуму. Це був би справжній фільм жахів!
Як же так сталося, що телефон став для нас центром всесвіту? Що ж, щоб це зрозуміти для початку згадаємо, як телефони ввірвалися в наше життя.
Народилися телефони наприкінці XIX століття. На той час було важко представити, що можливо буде бути на зв’язку майже завжди. Тоді всі, з ким людина могла зв’язатися були на відстані набору індивідуального номера телефону.
Заплутана мережа телефонних та телеграфічних проводів, що утворюють повітряний лабіринт над Бродвеєм та Мейден-Лейн у Нижньому Манхеттені. Велика Заметіль у 1888 році пошкодила надто багато мереж. Після цього їх заховали під землю.
Кетрін Фарр (Kathryn Farr) демонструє новий комутатор на виставці у будівлі AT & T на Бродвеї. Тоді ж був презентований «телефон для розмов на відстані», що «дозволяє брати участь в телефонній розмові й іншим людям». Простіше кажучи – тоді був презентований так званий «гучний зв’язок».
Перший дзвінок з персонального безпровідного телефону був зроблений 3 квітня 1973 року топменеджером Motorola Мартіном Купером (Martin Cooper). Він самостійно розробив пристрій та пішов з ним на Шосту авеню у центрі Манхеттена щоб набрати номер конкурента з Bell Laboratories, аби трошки познущатися з нього.
«Пам’ятаєте, це був перший у світі публічний дзвінок з мобільного телефону. Мене непокоїло тоді одне питання: чи буде це все працювати як треба? Той пристрій був один з прототипів ручної роботи – тисячі деталей, які охайно слав інженер, а не простий робочий» — розповів 90-літній Купер, нехтуючи припущенням про те, що дзвінок до Bell Laboratories був лише піар-акцією.
У замітках фотографа, який зробив цю фотокартку розповідається про те, що Фред Бендер (Fred Bender) використав цей пристрій на Нортерн-Стейт-Паркуей на Лонг-Айленді, аби попередити свою дружину про запізнення на вечерю. 6 листопада 1959 року.
Глорії Лавендер (Gloria Lavender) навіть не довелося виглядати у вікно, щоб здійснити дзвінок. 17 жовтня 1990 року.
На фотографії нижче керівник Купера, Джон Ф. Мітчелл (John F. Mitchell) демонструє новий DynaTAC, який пізніше стали називати «цеглиною». Його почали продавати у 1983 році за $3 995 (понад $10 тис. на сьогодні). DynaTAC важив майже кілограм, його заряд тримав 10 годин, але його вистачало лише на 20 хвилин розмови.
У 1987 році DynaTAC став символом потужної сили грошей, коли Майкл Дуглас у фільмі «Уолл-стріт» гуляючи пляжем Хемптонс казав Чарлі Шину: «Я зроблю тебе багатим, Бад Фокс. Достатньо багатим, аби дозволити собі таку дівчину, як Дарієн. Це твій будильник, друже. Йди на роботу».
Віцепрезидент Motorola Джон Ф. Мітчелл демонструє DynaTAC. Перший у світі портативний безпровідний телефон показали загалу 3 квітня 1973 року, але з’явиться на ринку лише 10 років потому.
PR-менеджер Джин Джонсон (Gene Johnson) використав «телефон-аташе». Американський пристрій Marlin, в якому знаходились FM-передавач та приймач, декодер, антена та акумулятор, продавався за $2495. Фото зроблене 11 липня 1969 року.
Старший редактор Doubleday Патриція Коссман говорить через безпровідний телефон під час обіду в ресторані Peacock Alley готелю Waldorf Astoria.Фото зроблене 11 лютого 1983 року.
На питання критиків, які стверджували, що доступність зв’язку стане прокляттям Купер відповідав:
«У нас є вимикач на кожен телефон. Ви не зобов’язані відповідати на дзвінки. Але глибша відповідь полягає в тому, що мобільний телефон все ще дійсно щось нове для суспільства. Я вірю в інтелект людей – ми обов’язково придумаємо, як спілкуватися та жити повноцінно. Так, я занепокоєний, але якщо подумати про усіх інші моменти, що відволікають – суспільству якимось чином вдалося вижити. Коли з’явилося телебачення, я годинами дивився реслінг»
Пасажири розмовляють по найзавантаженішім платним телефонам в Нью-Йорку, розташованих на нижньому рівні станції метро Пенн, поряд з інформаційним кіоском Лонг-Айленда. 26 липня 1974 року.
Оператори на Токійській міжнародній телефонній станції обробляли біля 140 дзвінків на день. Домінування жінок у цій сфері почалося з Емми Натт (Emma Nutt), яка в 1878 році стала першою жінкою-оператором. Раніше ця професія вважалась лиже чоловічою.
Джеймс Брейсі був одним з чоловіків, що працювали у довідковій службі Bell System на початку 1970-х років. У 1972 році Bell System найняла 2 124 операторів-чоловіків (у 1969 році їх було лише восьмеро) після угоди між AT & T, Міністерством праці та Комісією по рівних можливостях у сфері зайнятості, які також передбачала підвищення ролі жінок в управлінні. Приблизно травень 1973 року.
Купер вважає, що плюси мобільного зв’язку – підвищення виробництва праці та надання нових можливостей бідним – набагато переважує усі мінуси які є в наявності. Він завжди купує нові iPhone, хоча вже неоднозначно їх оцінює, називаючи смартфони Apple незвичайними з точки зору технологій, але надто складним з точки зору споживача.
При нагадуванні про недоліки DynaTAC Купер сміється. Він говорить, що 20-хвилинна робота цього телефону ніколи не вважалася проблемою – пристрій був настільки тяжким, що все одно ніхто не міг тримати його в руках довше.
