Ненавидите соціальні медіа? Вам сподобається цей документальний фільм

У своїх роботах режисер-документаліст Джефф Орловський говорить про руйнування світу. Його фільм 2012 року «Погоня за льодовиками» показав, як зміни клімату прискорюють танення льодовиків. А у 2017 році Орловський зняв «У пошуках коралів», присвячений ерозії коралових рифів. Його останній проєкт «Соціальна дилема» розповідає про ще більшу небезпеку: соцмережах. Ми перевели рецензію на нього від видання Wired.

Ненавидите соціальні медіа? Вам сподобається цей документальний фільм

«Соціальна дилема» не раз припускає, що соцмережі — це «найбільша загроза існуванню людства». Вперше я почула цю фразу у квітні минулого року у SFJazz Center в Сан-Франциско, де технологічний експерт Трістан Харріс представив «новий порядок для технологій». Харріс, колишній співробітник Google, зробив свої етичні побоювання з приводу соцмереж і екранного часу фундаментом для нової некомерційної організації, Центру гуманних технологій, яку він офіційно представив в той день на сцені. Багато з нас з симпатією поставилися до цього починання, згадавши про знайоме зло: дезінформацію, маніпуляцію, вірусність, залежності та FOMO (синдром втраченої вигоди). Але Харріс був там, щоб сколихнути наше занепокоєння. Нас контролювали, як ляльок вуду в руках техногігантів. Нас рубали та продавали, як м’ясо, вирощене на заводських фермах. «Це була не просто битва за нашу увагу», — сказав Харріс. Якби ми щось не зробили прямо зараз, це був би кінець людства, яким ми його знали.

Після презентації, за закусками в холі, я поговорила з засновником великої соцмережі, яка готувалася до IPO. Я запитала, що він думає про ініціативу Харріса. Він відповів, що це захопливий матеріал, дійсно цікавий. Деякий час ми розмовляли, широко розкривши очі, поки вони звикали до світла за межами залу для глядачів і до реальності, в якій нам скоро доведеться повернутися до роботи: йому — до управління соціальною платформою, а мені — до написання статей про соціальні платформи. Нам обом сподобалася презентація. Але жоден з нас не міг коротко сформулювати, що саме пішло не так в області технологій і , як саме ми повинні це виправити.

Те ж почуття виникає після перегляду фільму «Соціальна дилема», який вийшов на Netflix. Він розповідає про руйнівну дію соцмереж на людство, постійно демонструючи кадри з виступу Харріса у SFJazz Center. Як і ця презентація, фільм виглядає серйозно. Режисер веде справу як адвокат, викликаючи одного свідка за іншим. В їх число входять багато великих людей, які надали соцмережам їх сучасний вигляд: Тім Кендалл, колишній директор Facebook по монетизації, Джастін Розенштейн, який придумав кнопку «Подобається», і Гійом Шасла, який створив інфраструктуру рекомендованих відео для YouTube. І всі вони засуджують свою колишню роботу.

«Соціальна дилема» не тільки заявляє про проблему, а й намагається знайти її причини. Фільм починається з того, що ведучий, який знаходиться за кадром запитує технологічних експертів про проблеми соцмереж. Фільм закінчується тим, що ті ж люди пропонують свої пророцтва на майбутнє. В основному це показує, як фахівці впадають в ступор, не знаючи, з якого кута підступитися до теми.

Але врешті-решт вони починають говорити. За їх словами, проблема полягає в наступному: ми занадто багато часу проводимо в соцмережах. Ми робимо це, тому що, по суті, у нас немає вибору. Люди, що працюють в технологічних компаніях, вклали немислиму кількість грошей, часу та інженерних зусиль в розробку систем, які утримують нас на гачку і пророкують кожен наш рух. Так вони заробляють гроші: ми не користувачі, ми продукт (такі кліше часто повторюються). Марк Цукерберг і Сьюзен Войчицька — мільярдери, а всі інші відмовилися від щастя, знань, близькості, безпосередності, часу з сім’єю, свободи волі. Ми пішаки в жахливій схемі. Ми живемо у 2,7 млрд окремих «Шоу Трумана». Ми живемо в Матриці!

Звичайно, все це трохи виходить за межі розумного, але «Соціальна дилема» максимально прямолінійна. Орловський підкреслює цю критику химерною драматичною розповіддю, яка пронизує весь фільм: актори зображують стереотипні конфлікти сім’ї з технологіями. За обіднім столом немає зорового контакту, у дочки-підлітка через соцмережі впала самооцінка, а син-підліток починає дивитися все більш радикальні відео. У якийсь момент, коли хлопчик не може відірватися від телефону, фільм переходить до метафоричного «центру управління», де люди маніпулюють його стрічкою, в той час, як фоном грає I Put a Spell on You («Я зачарував тебе»).

Багато речей в «Соціальній дилемі», особливо ця сімейна історія, у 2020 році здаються застарілими. Так, телефони змінили наше спілкування з сім’єю і друзями. І так, діти дуже вразливі. Але все це не здається чимось новим або навіть цікавим. Зрештою, Харріс говорив про це багато років. І не він один. Навіть творці соцмереж, такі як Цукерберг, визнали, що їх платформи потребують більшого контролю як з боку батьків, так і з боку законодавців.

Перегляд «Соціальної дилеми» під час пандемії коронавірусу трохи іронічний. Фільм з’явився в той час, коли багато шкіл перейшли на онлайн-навчання, рекордна кількість людей працює з дому, а надійний інтернет важливий як ніколи. Навіть соцмережі знайшли нову цінність, оскільки вони дозволяють спілкуватися з близькими, яких ми не можемо побачити особисто. Ці платформи вплетені в життя. Ті, у кого немає доступу до телефонів, комп’ютерів або стабільного Wi-Fi, у 2020 році можуть виявити, що вони не досягли якоїсь дзен-нірвани, а замість цього залишилися без роботи, навчання і спілкування.

«Соціальна дилема» показує відмінність між «хорошими» і «поганими» технологіями, в якийсь момент Харріс визнає, що винахід додатків для виклику таксі здається магією. Однак в цілому фільм плутається в критиці, чергуючи атаки на соцмережі зокрема і на технології в цілому. Іноді він також надмірно спрощує думку про вплив соцмереж на суспільство. Наприклад, він просуває ідею про те, що сплеск підліткових депресій стався після появи соцмереж. Так, це перше покоління, яке зростає з Instagram, але до уваги потрібно брати ще й незворотні наслідки кліматичних змін, демократію яка коливається, расизм, занепад соціальних інститутів, гіперопіку і багато інших речей, які могли зробити свій внесок в підліткову депресію. Саме тому багато фахівців радять не встановлювати такий прямий причинно-наслідковий зв’язок між соцмережами та психічним здоров’ям. І хоча соцмережі можуть посилювати такі проблеми, як булінг, самотність і нереалістичні стандарти краси, вони безумовно не створили їх.

Харріс визнає це в кінці «Соціальної дилеми». Самі по собі соцмережі не являють собою реальної загрози. Швидше, вони виявляють і підсилюють найгірше, що є в людстві. Таким чином, війна ведеться не стільки з техногігантами, скільки з непривабливими сторонами людей. Це короткий проблиск розуму в фільмі, без якого він би тільки налякав глядачів. На жаль, ні Харріс, ні Орловський не дають практичних порад тим, хто вже занепокоївся цією проблемою. Той, хто проводить в соцмережах більше кількох хвилин, знає, що у них багато мінусів. Що ми повинні зробити з ними? Творці фільму ставлять це питання ближче до кінця. Технологічні експерти пропонують кілька ідей. Підправити дизайн. Змінити бізнес-модель. Створити нові правила. Повністю закрити компанії. Однак частіше у відповідь зустрічався лише порожній погляд.

БІЛЬШЕ ЦІКАВОГО:

Джерело: Wired